Про хутір Корчунок та Корчунецьку школу-інтернат
Хмельницького району, Хмельницької області
Хутір Корчунок розміщений в центрі Хмельницької області, на відстані 14 км. від обласного центру, поряд із залізнодорожньою станцією Скібнево.
Розташоване неподалік від села Розсоша, біля хутора протікає невеличка річка Вовк. Місцевість лісиста, рівнинна. Саме це свідчення лягло в основу назви хутора. Спокійна місцевість, зручна транспортна розв’язка спонукали поміщика Мстислава Скібневського (власника земель Розсоші, Нищих і Вищих Вовковець) побудувати тут маєток, а дубовий ліс – викорчувати. Саме тому і Корчунок, від слова «корчувати».
ПЕРША ЗГАДКА. Рішення про заснування хутора Мстислав Вікторович Скібневський прийняв 1907 року, з цього і розпочинається історичний розвиток [3;с.2].
РЕВОЛЮЦІЯ. Буремні події 1917 спровокували повстання проти поміщика Скібневського, яке очолив селянин Гриша. Поміщика хотіли вбити, проте власнику господарства вдалося втекти. Повернувся поміщик до свого маєтку через два роки 1919 у формі білогвардійського офіцера. Вiн розшукав Гришу i наказав посадити його пiд варту. Зв’язаного, в однiй сорочцi, хлопця кинули у стодолу. Слiд сказати, що тодi була зима, стояли лютi морози. Батько Гришi заколов кабана, взяв грошi, що були вдома, i поїхав в Проскурiв, де зупинився Скiбневський. Колишнiй пан, прийнявши подарунки, дав розписку про звiльнення “полоненого”. Але нiч, проведена у стодолi, де гуляє вiтер, пiдiрвала молодече здоров’я. Через два тижнi Гриша помер вiд гарячки. Пiсля цього не вщухали розмови на селi. Але Скiбневський незабаром кудись щез - нiхто з сельчан бiльше його не бачив i нiчого про нього не чув [1].
СТАНЦІЯ СКІБНЕВО. З цим землевласником пов’язана ще одна подія – залізнична станція Скібнево. За проектом залізна дорога мала будуватись далеко від маєтку пана. Але давши хабара головному інженеру, Скібневський домігся того, що залізну колію провели повз його маєток. Більше того – ще і станцію зробили поблизу маєтку. Станція Скібнево існує і дотепер.
ВІД ДИТЯЧОГО БУДИНКУ ДО ШКОЛИ – ІНТЕРНАТУ. Важливою подією в історії хутора є відкриття дитячого будинку імені Леніна у 1936 р. Дитбудинок відкрили, взявши за основу маєток Скібневського.Будинок функціонував і в роки другої світової війни.Не встигли евакуювати дітей, саме тому довелось продовжувати роботу в часи німецької окупації. Окупанти розстріляли16 вихованців лише за те, що ті поцупили з продовольчої машини ящик масла і кілька ящиків солодощів.
25 березня 1944 р. радянські війська вигнали німецьких окупантів з м. Хмельницького, х. Корчунка і ст. Скібнево. Загинуло 3 бійці радянської армії: Вернигора, Бузинний і Яцій. Пам’ятник воїнам, а також інший пам’ятник – загиблим у роки війни вихованцям дитбудинку, встановлені на території школи-інтернату уже після війни. За ними бережно доглядали вихованці інтернату. Пізніше, 1959 року, дитбудинок перейменовано у Корчунецьку школу-інтернат. З 1982 р. школі присвоєно ім’я письменника Петра Йосиповича Панча (Панченка).
Вперше Петро Йосипович навідався у тодішній дитбудинок навесні 1948 р. Після цього він ще кілька разів бував на хуторі. Тут він написав відому повість “Ерік шукає щастя”. Багато хто з вихованців і працівників дитячого будинку стали прототипами цієї повісті. Під час відвідин подружився з вихованцем Б. Козорізом. Ця дружба стала віковою в житті юного вихованця. Адже П.Панч допоміг юному Борису вступити в один з Київських вузів, що і зумовило подальшу долю Б. Козоріза. Він працював навіть секретарем Міністерства освіти УССР. Ще одна з вихованок Корчунецького дитячого закладу Повєда Г. була в свій час депутатом Верховної Ради України.
У 1990-х рр.. Корчунецький населений пункт і школу-інтернат газифіковано. У 2002-2003 н.р. в спальних корпусах зроблено ремонт. Школа –інтернат імені Петра Панча мала у своєму розпорядженні 12 га саду, 12 га орної землі, 3 трактори, 2 вантажівки, мікроавтобус “Газель” та автомобіль “Волга”.
Для школи-інтернату були придбані нові меблі, обладнано навчальні кабінети. Реконструйовані банний комплекс, клуб, початкова школа. Озеленено парк, ставок. Безперебійно діяло автобусне і залізничне сполучення з обласним центром. В учнів школи-інтернату було чимало спонсорів, які допомагали дітям, а саме: обласне управління міліції, «Хмельницьк - млин», релігійна община «Карітас – Спес – Хмельницький».
Директорами школи-інтернату в часи незалежності були: Володимир Васильович Белза. 25 квітня 2007 року замість нього директором призначено Олену Михайлівну Литвин.Школа працювала до серпня 2013 р., новий навчальний рік школярі не розпочали. Вихованців перевели до Вовковинської школи-інтернату.
Процес децентралізації включив хутір до складу Розсошанської об’єднаної територіальної громади [2]. В подальшому обласне керівництво планує закласти кошти на будівництво спортивного інтернату, проте коли це відбудеться – невідомо.
За даними на 1 лютого 2007 року в хуторі Корчунок було 68 дворів, мешкало 209 осіб (матеріал Вікіпедії)
(Укладач: Людмила Коваль – вчитель історії Розсошанської ЗОШ І-ІІІ ст)
Використана література:
1.Гураль Н. На місці викорчуваного лісу постав Корчунок.[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.podil.com/history/history15.htm
2. Рішення 9 сесії Розсошанської сільської ради від 14 липня 2016 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://rozsoshanska.gromada.org.ua/rishennya-devyatoi-sesii-silskoi-radi-vii-sklikannya-11-09-03-22-04-2017/
3. Площинський А. У Корчунку ювілей: [100 років з дня заснування населеного пункту та притулку для дітей] // Прибузька зоря. – 2007. – 28 грудня.
Коментарі
Дописати коментар