Цікава історія

        І не дарма. В цьому я щиро переконався на власні очі і, піддивившись в інтернеті трохи інформації вирушив в дорогу на своєму ровері. Добратися до селища не важко, це всього лиш 20 кілометрів в сторону Грузевиці і Мар'янівки.       Світлини і короткий опис від журналістів газети "Є" https://ye.ua/podorozhi/34825_Podorozhuyemo_Hmelnichchinoyi_Bogorodicya_u_vishivanci_ta_inshi_cikavinki_Chornogo_Ostrova.html Ось такі краєвиди Грузевиці трапляються, якби не дріт, що перерізував світлину можна було б подумати, що це пейзажі XIX ст. А  так нас зустрічає Чорний з жовто-блакитними фарбами, гербом і якимось не зрозумілим радянським гербом Чорного острова на якому зображені крани, циркуль і колосок на возику. Хоча є й такі дуже цікаві орнаменти     Якщо цього Вам мало тоді трішечки Вам історії у стрічку. Заздалегіть повідомлю, що цю інформацію мені надала Тетяна Кухар - вчителька історії Чорноострівського НВК І-ІІІ ст.              Чому саме &q

ОЛЕКСІЙ ЖУРКО: ШЛЯХ ПРИСВЯЧЕНИЙ МРІЇ Суботній ранок, 11 година. Я в центрі чекаю на свого співрозмовника. Трохи хвилююсь, аби чогось не ляпнути. І ось я бачу енергійного, усміхненого, у поважному віці чоловіка у білій сорочці. Сьогодні мій інтерв’юер – кандидат історичних наук, археолог, історик - Журко Олексій Іванович. Інтерес до постаті якого з ’ явився після прочитання його мікроблогів у мережі Facebook .   У себе на сторінці Олексій Іванович не соромиться називати речі своїми іменами, говорити правду, висловлювати свою позицію стосовно питань історії та політики пам ’ят і, яку творять місцеві чиновники та активісти. Ви не знайдете його прізвище в «Енциклопедії освіти Хмельниччини» і в І нтернеті також не повною мірою відображається вклад у місцеве краєзнавство, а вклад – колосальний. Тому я і вирішив розпитати пана Олексія особисто і з його дозволу опублікувати інтерв’ю про шлях археолога, історика, педагога, краєзнавця. З паном Олексієм ми познайомились у 2005 році, тоді я

Катались в околицях Хмельницького, нюхали квіти і годували комарів, шукали пам‘ятник російському імператору Александру II, дивувались родинним склепом Маковецьких, їли суницю і ржали.                           Шимки. За півгодини нарішали велосипеди, сіли і катнули. Один із квестів - на кладовищі (старому) знайти пам'ятник Александру ІІ (таких пам'ятників є всього три в Україні) і один в селі Малиничі, абсолютно нікому не відомий. Напис на пам'ятнику: "Сооружен крестьянами Малиничской волости 1887 году". Більше читайте тут.  https://taktocno.blogspot.com/2018/02/blog-post.html "Біль за втрату донечки не змозі зарадити днів його, вічний спокій дарує мені Богородиця". 16 метровий склеп польського поміщика Людовіка Маковецького у вигляді хреста (чому хреста адже поміщик мав бути католиком?)   Словом, ще багато таємниць криється від нас у цих прадавніх руїнах.  Стосовно донечки, коли йшли до т.зв. "грубого хреста" побачили надг