Канон не канон або хто має право визначати що таке мистецтво, а що - кіч

    Два дні підряд отримую естетичну насолоду від спілкування з мистецтвом. Хоча розбираюсь у ньому приблизно як свиня в апельсинах думкою з Вами все ж таки поділюсь. А сталось так, що побував я на двох виставках, які об'єднувала церковна тематика. Перша відбулась у Подільському товаристві ім. Сковороди https://www.facebook.com/skovoroda.km , яке організували подружжя Чернових ( на фото Лариса Чернова)

 Та школі іконопису "Нікош".

     Все, далі світи розходяться, але не стають від того потворнішими, ні, просто вони різні, як і ми. У Подільському товаристві Сковороди зібрані твори народного не канонічного мистецтва. Це твори народних митців, які не навчались спеціального канонічного стилю, а писали як бачили.  

     Такі собі народні митці. Хоча вислів "народні" досить відносний, оскільки народна культура це культура яка опустилась зверху і у кожного твору були свої автори. Мистецтвознавці вважають, що це - кіч (термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку) проте цей факт абсолютно не забирає естетичної насолоди та змоги насолоджуватись іконами народних митців.

     У школі "Нікош" ми побачили зовсім інший стиль, вірний, виважений, канонічний. Автор студії навчався у грецьких митців, а тепер навчає своїх учнів. Вік дітей досить різний від 7 до 20 років.

    Отже, хто має право визначати що таке мистецтво, хто робить акценти? Його величність час, він все розставляє на свої місця і дає змогу осмислити багато речей. Всім рекомендую завітати на гостини у ці два світи, тим паче знаходяться вони зовсім поруч одне від одного і коштують не дорого. 

   P.S. "Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця" - такими словами Григорій Савович Сковорода оперував при спілкуванні з августійшими особами, а насправді простими смертними слугами цариці. Воістину мудрим був чоловіком.