МАЛАШІВЦІ

(На фото учні місцевої початкової школи разом з вчителями)

 У листопаді 2016 року була ініціатива написати історію сіл Хмельницького району. Як керівник округу зорганізував нариси про шість сіл (що від мене і вимагалось), але чи то цілі у нас були інакші чи то сил і терпіння не вистачило... словом, як завжди. Вікіпедію я поповнив, але на публікацію як завжди щось не вистачило. Тому вирішив надрукувати у своєму блозі ряд публікацій до яких долучились місцеві вчителі - краєзнавці. отже. перша стаття про село Малашівці. 

 МАЛАШІВЦІ

Археологічні розвідки, проведені археологом і краєзнавцем Сергієм Маярчаком свідчать, що життя тут розпочалось з доби бронзи (ІІІ-ІІ тис. до н.е.), відомі також знахідки селищ часів раннього залізного віку І тис. до н.е. До війни, в 1934 році, в селі Малашівці біля церкви був знайдений склеп з надгробним камінням, на якому були викарбувані слова : Серафім Малишев 1576 рік .». Біля церкви паслись коні  і випадково один із коней провалився під склеп. В той час був секретарем комсомольського осередку, присланий з Проскурівського  райкому комсомолу, Петренко. Він і організував молодь на розкопки склепу, де знайшли випалену дощечку «Серафім Малишев». Документи свідчать, що в часи спустошливих набігів татар і турків , з Поділля багато людей було вивезено в рабство, на ринок рабів в Крим. Малишев з групою людей був пересланий з болотівських земель і був старшим групи – провідником. Тому село було названо в його честь «Малашевцы». Старожили села згадують розповіді своїх дідів про те, що територія сіл Малашівці і Волиця ділилась на частини, які називалися: Висварівці, Кошорівці, Петруші, Абесінія.

Після скасування кріпосного права в 1861 році селяни були наділені земельними ділянками, але не мали чим їх обробляти. Тому землі були скуплені за безцінь землевласниками Куржійом і Сильвестром. Єдиним вогнищем культури був Св. Михайлівський храм, побудований в 1779 році. В 1845 р. проведено його капітальний ремонт і перебудова : підняли церкву на кам’яний фундамент, поставили нову дзвіницю. При церкві відкрилась церковно - приходська школа У 1891 році службу правив священник Іоан Самгородський, мешкало 710 православних, у Волиці – 578, католиків 196 [6; с.3].

Події революції 1905 – 1907 років сколихнули селян. У березні 1905 року разом селянами з Малинич, Волиці, Шаровечки, Мацьковець взяли участь у бунтах і грабежах поміщицьких маєтностей. До селян були вислані каральні загони у складі драгунських ескадронів, які шомполами карали бунтарів і арештовували всіх причетних до повстань [2; с.2].  

Столипінська реформа в 1906 році дала початок утворенню хуторів : Мервінський, Чугаєвський, Гороховський,  Гончарів і Совишин хутір. В селах були побудовані вітряки, крупорушки, чотири млини, дві торгові крамниці. Розвивались кустарні ремесла (чоботарі, столяри, теслі, шевці).

Один із вихідців села Малашівці став членом Державної думи – Козак Михайло Олександрович. Він був самоучкою, а свій маєток в с. Малашівці після більшовицького перевороту 1917 р. віддав під школу. В 1913 році земство відкрило чотирьох класну школу, яка з 1932 року стала семирічкою.

В 1930 році на основі ТСОЗів селяни почали об’єднуватися в колгоспи 

( колективні господарства). Хто не хотів іти в колгосп , штучно організували голодомор. Активісти ходили по хатах і спеціальними пристроями шукали крупи, пшеницю. Люди вмирали сім’ями на вулицях і в будинках. За даними різних джерел в селі постраждало 90 жителів, це родини: Беців, Бомб, Бондарів, Бринжал, Валігур, Вовків, Гнатюків, Грицьків, Гур, Капітан, Касировів,  Касперів, Каспро, Кметів, Ковалів, Козаків, Крупів, Кренжалів, Лановиків, Маканусів, Марчуків, Мулявок, Пиндиків, Припут, Подзіреїв, Пудзеріїв, Рабієвських, Ратушняків, Саволиків, Скальків, Скальських, Соколовських, Стародубів, Стецюків, Тарашевських, Тисячних, Ткачів, Шеремет, Черешнів [ 1; с.957].

         В 1937 - 1940 роках, зламавши опір селянства голодомором і репресіями колективна форма праці прижилася.  

У 1939 році колгосп «Зірка комунізму»  села Малашівці був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки., а в 1940 р. колгосп «Промінь Сонця» с. Волиця зайняв перше місце на Всесоюзній виставці в Москві по врожаю зернових культур.

22 червня 1941 року мирна праця жителів сіл Малашівці і Волиця була перервана війною. При окупації сіл було насильно вивезено на каторжні роботи в Німеччину 37 молодих людей. В селі Волиця є «Бабин Яр». В роки окупації на колгоспних  фермах  був збудований німцями табір для євреїв. Туди німці зганяли всіх євреїв з міста та навколишніх сіл. В листопаді 1942 року трапилася трагедія Ранком всіх в’язнів погнали в поле рити собі могили, а потім живими засипали в землю.  Зі слів очевидців: Шевчук М.А., Грищук М.Ф., Присяжної Ф.І. земля два дні рухалася, було чути крики, зойки, плач дітей. Після дощу долина була залита кров’ю [3; с.302]. 

Не жіночі історії 

Не можна оминути історію Захарчук Тетяни Миколаївни (1919-2004), яка пройшла всю війну медсестрою, нагороджена медалями  "За оборону Сталінграда" і "орденом Леніна", яка з 1980 року проживала у селі і похована на місцевому кладовищі. У спогадах (розміщених у районній газеті "Прибузька зоря") згадувала. як після важкої операції заплакала. До неї підійшов чоловік і пристидив за хвилину слабості. Вона на емоціях викричалась на нього, мовляв, що ти знаєш?! Виявилось, що це був Г. Жуков (головнокомандувач українським фронтом). Так вона по стінці і сповзла ( від страху перед начальством - Примітка авт.). 

(Світлина була люб'язно надана правнукою Тетяни Миколаївни, на фото разом з чоловіком Тимофієм Омельяновичем)

         24 березня 1944 року села відбулось остаточне вигнання  німецьких загарбників. При вигнанні німців загинуло 165 чоловік, серед них – Герой Радянського Союзу Губенко Іван Матвійович. На його честь названо одну із вулиць села Малашівці. У братній могилі похований також Іван Гудзенков, солдат 51 танкової бригади, що загинув 12 березня у районі Чорного острова [4; с.4].

У післявоєнні роки почалася відбудова наших сіл. Натхненною працею, пліч-о-пліч, засівалися поля, будувалися будинки, з року в рік підвищувалися врожаї зернових та надої молока.

         У 1980-роках в Малашівцях було побудовано великий молочний комплекс на 1000 голів ВРХ. За кошти колгоспу збудовано 4 одноквартирні будинки для спеціалістів колгоспу. З 1982 року в селі оселилась Тетяна Миколаївна Захарчук (Яковлєва – дів.)  - фельдшер зенітної частини під час війни, орденоносець орденів: «За відвагу», Червоної зірки та медалі «за оборону Сталінграда» [5; с.2]. В 1987 -88 роках побудований новий Будинок культури, зведено два меморіальних комплекси загиблим воїнам – односельчанам  в селах Малашівці та Волиця, проведено реконструкцію могили воїнів червоної армії. Згодом було прокладено шосейну дорогу до сіл – 6 км, а в 1990 – 91 рр. покладено асфальтовану дорогу. Невдовзі після цього висипано щебенем  ще 7 км дороги.

В 1993 році колгосп перетворено в селянську спілку «Обрій», створено фермерське господарство. «Світанок». В 1995 р. в с. Волиця було запалено голубий вогник, завдяки зусиллям колишнього  агронома колгоспу Дзяворука Володимира Михайловича, який зараз перебуває на заслуженому відпочинку.  В 1997 році з приходом на посаду сільського голови Малашовецької сільської ради Черешні Анатолія Миколайовича, було продовжено газифікацію села Малашівці, яку було закінчено в 1999 р. повністю.  

Благоустрій сіл підтримується на протязі  всіх останніх років і приклад  цьому – засипані щебенем більшість доріг, проведено телефонні лінії по обох селах, наведено порядок на сільських кладовищах, налагоджене транспортне сполучення сіл з райцентром.  Планується провести освітлення центральних вулиць села та відкрити дитячий садок на базі початкової школи.

В 1996 році КСП «Обрій»  одним із перших почало паювання земель сільськогосподарського призначення та майна. Всю техніку поділили по бригадах, залишився мінімум, яким було неможливо раціонально працювати. Посівів ставало все менше і менше. В кінці кінців господарство занепало. Все майно розподілили між власниками майнових сертифікатів і виставили на продаж, а земельні паї передано  в оренду. Люди, які працювали в колгоспі, а це третина населення, залишилась без роботи.

Але надії селяни не втрачали, так як почали будуватися приватні підприємства.  Одним із перших стало будівельне підприємство «Основа», потім – ТзОВ «Автобан», ТзОВ «Веконд – Поділля», які діють і по сьогоднішній день. . Ще ряд підприємств відкрилося у Волиці.

На території сіл функціонує початкова школа (с.Малашівці), два фельдшерських пункти, Будинок культури в с.Малашівці та сільський клуб в с. Волиця, є сільська бібліотека, проводиться реконструкція початкової школи с. Волиця під дошкільний навчальний заклад. Працює п’ять продовольчих магазинів, функціонує три духовних заклади (дві церкви та костьол).

На території сільської ради проживає 962 чол. населення. З них: в с. Малашівці – 539 людей; в селі Волиці – 423 чол. В тому числі населення  працездатного віку – 482 чол.,  в  с.Малашівці – 260, в с. Волиця – 222.  Пенсіонерів  - 323, в с. Малашівці – 177, в с. Волиця – 146. Дворів по сільській раді – 578, з них в с. Малашівці – 339, в с. Волиця – 239.

Не оминули жителів нашого села і події, які відбувалися в нашій країні.

 Сосніцький Юрій Васильович, у складі обмеженого контингенту радянських військ,  був учасником війни у Афганістані.

Троє жителів села, а саме : Гусак Сергій Мефодійович, Гуменюк Микола Володимирович, Гурний Петро Степанович - були ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС.

Коли розпочались буремні події на Сході нашої країни, жителі сіл Малашівці та Волиця, взявши зброю до рук стали на захист суверенітету нашої  держави.

Учасниками АТО  стали : Ананченко Віталій Вікторович, Скальський Юрій Антонович, Ратушняк Володимир Миколайович, Луцюк Сергій  Володимирович, Алієв Олег Ельманович, Кадиш Василь Миколайович, Суховірський Сергій Миколайович, Салях Артем Вікторович, Кононенко Олексій Володимирович, Данилюк Віктор Васильович, Роюк Дмитро Миколайович, Бойко Артем Анатолійович,  Ляховець Володимир Вікторович, Дзяворук Леонід Леонідович, Очеретний Ігор Петрович, Семенович Максим Іванович.

(Автор нарису: Машталер (Шведа) Лідія Степанівна, жителька села, вчителька історії Грузевицької ЗОШ)

Використана література: 

1.Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Хмельницька область. Кн.2. – Хмельницький. – 2008. – 1176 с.  

2. Гарнага І. Це було на Проскурівщині // Прибузька зоря.- 1965. – 25 грудня.- С.2.

3.Книга скорботи України. Хмельницька область: Хмельницький: Поділля.-2004. - Т.3. - 429с.

4.Рубан В. І обірвалась пісня… //Радянське Поділля.-1973.-18 лютого.-с.4.

5. Куций П. Гвардії лейтенант, воєнфельдшер // Прибузька зоря.-2000.-15 квітня.-С.2.

6. Сто років тому// Прибузька зоря. – 1991.-14 березня.-С.3.