Водички

На карті області село Водички розміщене на захід від Хмельницького , за 4 кілометри від магістралі Хмельницький – Львів  та за 18 кілометрів від міста Хмельницький.

Площа села –1,4 кв.км.

В селі проживає –439 осіб.

Назва села Водички походить від слова «вода», тому що з усіх боків його оточують місцини із водою . Ще тепер у селі є два ставки: один у центрі села, а другий великий з південної сторони відмежовує село Водички від сусіднього села Климківці .

Першу згадку про село Водички ми знаходимо в джерелах кінця XVI ст., згадуються в податкових списках у 1487 році . Тоді в селі, яке належало одному з польських феодалів налічувалося 4 ланових господарств. Але, як свідчить ряд знахідок, територія сучасного села була заселена ще в далекі часи . Тут знайдено деякі предмети матеріальної культури трипільських племен (фрагменти глиняних фігурок жінки, посуду, бронзові фібули). Залишився в селі і курган раннього залізного віку. На території торф’яника біля села у 1952 р. був знайдений меч XIV-XV ст. Зберігається у фондах Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. Двосічний. Перехрестя пряме. Вістря зламане. Довжина клинка 96 см, ширина клинка біля перехрестя 4,8 см. Дерев’яні деталі руків’я не збереглися. Навершя дископодібне. На клинку читаються три знаки [1;с.101]. У період національно-визвольної революції 1648 – 1657 рр. через село проходили загони Богдана Хмельницького, які стояли табором біля міста Чорний Острів [2;с.149]. Про ті буремні події свідчать і знахідки турецьких монет XVII ст.

Громада. Здавна в селі існували традиції сільського самоврядування, старосту селяни обирали з числа грамотних і заможних селян, таким був Критик Ясь, що володів грамотою, писав селянам довідки і завіряв печаткою громади [5; с.5].

Маєток. Період XIX ст. в історії села пов’язують із кількома пам’ятками матеріальної культури - це маєток поміщика Вільгельма Залєвського та гуральня, збудовані в перші половині XIX ст. у 1825 році. Роботи виконував архітектор із Варшави, а скульптурні композиції майстер з Кракова. Всі кімнати були з’єднанні одна з одною і виходили на коридор, який тягнувся вздовж всієї споруди, був прикрашений аркою, яка виконувала функцію несучої конструкції та для посилення звукового ефекту. Кожна кімната була неповторною, розфарбованою в різні кольори. Таких кімнат було більше двадцяти. В одній із кімнат розташовувалась оранжерея де цілий рік вирощували квіти. Підлогу встеляли італійським паркетом [5; с.5]. 

1 вересня 1932 році в приміщені маєтку відкрили перший колгоспний університет самодіяльного мистецтва. В ньому навчалися студенти з України, Росії та Молдови. Директорами працювали: Вавринчук Іван Захарович, Чекирда Іван Захарович (з Іванковець), Кирилюк Володимир Іванович [5; с.5]. Працювало три  факультети: музичний, театральний, образотворчого мистецтва. Для студентів викладали запрошені з Києва, Одеси, Житомира, Проскурова викладачі: Микола Кіндратович Тюппа, композитор Арнольд Павлович Брауде, Семен Захарович Солоха [5; с.5]. Репертуар учбового оркестру народних інструментів був досить солідним, це і «Незакінчена історія» Шуберта, «Скерцо» з 7 симфонії Бетховена, «Лебедине озеро» Чайковського [6; с.2]. Серед випускників – Андрусевич Ганна (підготувала сільський хор, який у 1945 році на республіканській олімпіаді художньої самодіяльності України здобув перше місце) [6; с.2] і Йосип Дідич (працював директором драматичного театру у м. Хмельницькому (нині ім..Старицького)) [5; с.5].  В 1935 році відбувся перший випуск: 58 спеціалістів влилися у мистецькі колективи України. Проте вже 1938 року університет переїхав до Херсону і проіснував до Другої світової війни як «Херсонське державне училище керівників колективів самодіяльного мистецтва». Приміщення маєтку використовувалось для дитячого будинку (під час німецької окупації переведено в Свердловську область сучасної Російської федерації) [5; с.5]. В часи німецької окупації тут розміщувалась школа, директором якої був Степанович Йосип Кирилович (до 1944 року), згодом Цибульський (1944 – 1946), з 1946 до 1966 на посаду заступив фронтовик, капітан- артилерист червоної армії Гуменюк Леонід Степанович, з 1966 – 1997 директором був Забутько Микола Романович [5; с.5]. Сьогодні школу очолює Починок Надія Іванівна.

Більшовицька окупація. В роки національно – визвольних змагань 1917 – 1921 рр. більшовицьку владу силою зброї і обіцянок встановлювали загони під керівництвом Будьоного і Примакова. Основну ставку більшовики зробити на найбільш ображені верстви населення – бідноту. З 1921 року нова влада організувала «комітет незаможних селян», який очолив Фарващук Андрій Петрович, 23 липня 1931 р. в селі Водички створили колгосп « Шлях Леніна » .

Остаточний опір селянства був зламаний Голодомором. За даними різних джерел в селі в 1932-1933 роках загинуло близько 40 осіб [3; с.939]. Встановлено імена 32 (родини Гуменюків, Затворних, Качуровських, Критюків, Макалусів, Морозових, Огородників, Савіцьких, Самолиг, Сидорчуків, Степановичів, Столярів. Ткачуків, Шевчуків, Якубовичів) у всіх причина смерті у всіх «не вказується».

Під час німецької окупації на території села був табір радянських військовополонених. 20 березня 1944 року було вигнано німецьких окупантів.  В тилу ворога серед молоді була сформована підпільна група, яка під керівництвом Сидора Йосиповича Лук’янова. Підпільники координували свої дії з іншими радянськими підпільними з’єднаннями, псували майно окупантів, передавали зброю радянським підпільним організаціям. До складу групи входили: Степан Миколайович Лучков, Володимир Семенович Кушнір, Олександр Сидорович Лук’янов, Ганна Лук’янова (сестра С. Лук’янова) згодом доєднались Василь Петрович Грищук, Микола Якович Гудима, Василь Володимирович Мазур та інші (А.В. Гончарук, П.Грищук, М. Михайловська). Під час боїв загинули члени сільської підпільної групи Микола Гудима, Василь Потягах, які були навідниками для радянської армії [8; с.4].  

Поклали голову бійці – односельчани: Михайло Сидорук, Никанор Савіцький, Сергій Дмітрієв, Сергій Кучер, Олександр Наумов, Василь Критюк. Разом із червоною армією були змушені піти 156 необстріляних і непідготовлених жителів села, в тому числі молоді радянські підпільники [7;с.3].

Господарство вдалось повністю відбудувати в 1949 році власними силами. 19 жовтня 1965 року пройшло об’єднання колгоспів трьох сіл Водичок, Климковець, Лапковець  з центром  в селі Водички .

На даний час село є центром однойменної  сільської ради , яка об’єднує два села Водички і Климківці. Дороги з твердим покриттям пов’язують село із сусідніми поселеннями Хмельниччини – Рідкодубами, Педосами.

Сьогодні у селі нараховується 391 садиба, мешкає 439 чоловік населення. За національним складом переважна більшість його мешканців - українці, за родом занять - селяни - хлібороби .

Селу належить 3,2 тисяч гектарів орної землі. Основним напрямком господарства є рільництво та частково тваринництво м’ясного напрямку ( в селі працює приватна свиноферма). Також в селі функціонує Будинок культури, бібліотека, три магазини, школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, будується церква, працює школа І – ІІ ст .  

Пишаються жителі відомим односельчанином, письменником Суми́шином Мико́лою Фло́ровичем - членом спілки письменників України, автором книг: «В дорозі» (1972), «Вісь» (1976), «Уроки» (1978), «Хто там, у сутінках?»  (1992), "Спадщина(2010). Повість «Уроки» та найкращі оповідання вийшли окремою збіркою в перекладі російською мовою. Створив кілька п'єс. Лауреат обласної літературної премії [4;с.22].

(Матеріал зібрав вчитель історії Водичківської ЗОШ І-ІІ ст. Чорний Петро Васильович)

Використана література:

1.Заремба О. Меч XIV-XV ст. з фондів Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника // «Археологія & Фортифікація Середнього Подністров’я». Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції / [редкол.: В.С. Травінський (відп. ред.) та ін.]. – Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2012. – С. 101-105.

2.Михайлина П.В. Визвольна боротьба трудового населення міст України (1569-1654). – К. – 1975 – 149с.

3.  Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні. Хмельницька область. – Книга 2. – Хмельницький. – 2008. – 1176с.

4. Письменники Хмельниччини: довідник Хмельницької обласної організації Національної Спілки письменників України / Відп. за випуск Василь Горбатюк. — Хмельницький: Поліграфіст-2, 2014. — 32 с. — С. 22.

5. Філоненко Н. Наша історія с.Водички // Прибузька зоря.-2009.-9жовтня.-с.5.

6. Слободянюк А. Водички – край співучий // Прибузька зоря.-2000.-25 листопада.-с.2.

7. Мазур В. Водички у вогні // Прибузька зоря – 1995.-6 квітня.-с.3.

8. Лук’янова Г. Підпільниця з Водичок// Прибузька зоря – 1995.-18 березня –с.4.