ЧОРНИЙ ОСТРІВ - ОСТРІВ СКАРБІВ

НАРИС ІСТОРІЇ СІЛ КУДРИНЦІ ТА РИЖУЛИНЦІ

Назва села Кудринці походить від назви річки Кудрянка (інша назва-Золотуха), по берегах якої розселились перші жителі з часів Хмельниччини.

Назва села Рижулинці також походить від назви річки Рижа.

Поселення було невелике (дванадцять хат), які розташовувалися трикутником, на західній стороні якого було споруджено греблю та запруджено ставок.На греблі побудували водяний млин, поруч з ним, з часом, на болоті побудували кузню і хату, у якій жили ковалі. Поселенці мали зв’язки з Пилявою.

Населення складалося з нащадків козаків, пізніше з кріпаків і наймитів поміщика Адамовича, який був далеким родичем поміщиків Скібневських.  На початку ХХ століття належало Карлу – Граціану Маковецькому (поміщику Малинич) [2; с.129]. Входило до складу Малиницької волості, У 1897 році в селі було відкрито хатину грамоти, у 1907 р. – парафіяльну 3-х класну школу.

Після того як у Петрограді було скинуто Тимчасовий уряд, життя в селі почало змінюватися. Було створено комітет незалежних селян. Почав діяти сільський виконавчий комітет, проте надії селян на вирішення земельного питання не виправдались.

У 1921 році було відкрито трудову школу, в якій навчалося 54 учні. Працювало два вчителі - Онуфрій Навроцький та Юхим Дудар.

Гарне слово «колективізація» спаплюжила нова більшовицька влада. Селяни вкотре повірили владі і у 1929 році об’єднались у товариство спільного обробітку землі (Далі ТСОЗ), очолив Улян Крохан. До ТСОЗу увійшло 22 сім’ї. Землю обробляли вручну та кіньми. У цьому ж році селяни вирішили об’єднатися в артіль. В Кудринцях було створено колгосп „Червоне козацтво”, в Рижулинцях – „Більшовик” (керівниками були: Антон Йосипович Собко (згодом репресований) та Василь Олексійович Задорожний). Перший трактор у себе на полях селяни побачили 1930 року. Примітно, що першими приборкувачами залізних коней були жінки: Олена Шпак, Ганна Вєтрова. Далі Володимир Козак і Костянтин Подокопний обробляли колгоспні поля. Свідок Голодомору Франя Войтківна Бідюк, 1920 року народження детально розповіла про особливості формування «нової людини» більшовицькими зайдами, згадує: «тато був у селі другий за маєтностями багач, закупляв землю на «лану». Жили з землі і худоби. Сіяли вручну  та ще й помагач був. Як почалась масова колективізація у 1929 почали «куркулів», господарів грабувати, виганяти з хат. І я пам’ятаю як у селі з 15 хат сім’ї вигнали, викинули на вулицю. А декого на висилку в Сибір погнали. Батько добровільно пішов у колгосп, а в наших хатах – то сільрада, то то школа, то клуб, а нам де подінься…. Вивезли розкуркулених під Немичинці, на немичинецьке поле, бо там колгосп, багато землі необробленої, щоб «куркулі» до зими готувалися… Туди сім сімейств вивезли з Кудринець. То люди на голому полі патики рубали, щоб робити шалаші і плакали…» [3].

Як в розплату за надмірну довіру над селом нависла чорна хмара голоду. Голод спонукав кого до жебрацтва, кого до крадіжок. «Як тільки розтанув сніг люди кинулися на поля, де у минулому році росла картопля вигрібали мерзлі і напівзогнилі бульби і були раді цьому, їли лободу» переказують свідки тих страшних часів. Голод став нестерпним, люди почали пухнути й помирати. У більшості помирали чоловіки і діти. Зламавши опір найбільш заможного і активного селянства, радянські окупанти організували посівну. У передвоєнні роки в колгоспі зросла врожайність більшості сільськогосподарських  культур, добре розвивається тваринництво.

На початку 1940 рр. у селі  Кудринці було відкрито семирічну школу. В обох селах працювали клуби, де проводила своє дозвілля  молодь села.

Мирну працю порушили німецькі окупанти. В села війна прийшла 8 серпня 1941 року.

Селяни піднялись на захист рідної землі, 49 жителів були призвані до лав збройних сил. Одні вели боротьбу на фронтах Другої світової, інші в тилу ворога. Під час окупації в селі було спалено 28 хат і допоміжних будівель, села були пограбовані.

Сотні односельчан, молодих хлопців і дівчат були примусово вивезені до Німеччини. Багато з них не повернулися з  неволі, а ті, що повертались були хворі. Захищаючи рідну землю, в село не повернулось 80 земляків.

Весною (13 березня) 1944 року з села були вигнанні німецькі окупанти. У боях загинуло 12 червоноармійців, що були поховані на полях, а пізніше перезахоронені  у братській могилі села Немиченці Хмельницького району [1; с.5].

Після вигнання окупантів селянами було проведено збір коштів на літаки і танки. 147 учасників Другої світової, жителів сіл Кудринці і Рижулинці були нагороджені за бойові подвиги.

У 1944 р. в Рижулинцях відкрилася початкова школа, в перший клас якої ішли діти різних років народження.

Післявоєнна відбудова відбувалась власними силами, руками жінок, дітей, стариків і скалічених фронтовиків. Як в насмішку над багатостраждальним народом новий окупаційний режим ввів перевірені методи колективізації, голодомору. Жителі обох сіл стали членами єдиного колгоспу  ім. Малєнкова (керівник Римар Григорій Ульянович). Ціною надзусиль поступово відбувалась відбудова. На місці старих, відбудованих у післявоєнний час закладів охорони здоров’я, освіти і культури збудували нові. В селах заговорило радіо. В Кудринцях відкрито семирічну школу у 1952 році, посаджено колгоспний сад.

1955 році відбулося об’єднання Кудринецької і Рижулинецької сільських рад.

У 1959 році в селі побудували новий клуб на 350 місць. В цьому ж будинку була виділена кімната для бібліотеки, завідуючою бібліотекою стала працювати Собко Марія. У 1961 році село електрифікували.

У1962 році побудували новий фельдшерсько-акушерський пункт.

З 1966 році почали будувати  нову восьмирічну школу, яку відкрили у 1967 року. Директором школи працювала Найдіс Надія Львівна, піонервожатою – Римар Марія Михайлівна. У школі працювали вчителі: Глуха Ганна Олексіївна, Шевчук Михайло Павлович, Налепа Людмила Іллівна, Гринюк Віра Григорівна, Везденецька Ніна Олександрівна.

У травні 1976 року в зв’язку з тим, що проводилося укрупнення сільських рад, відповідно до рішення Хмельницького облвиконкому від 12 січня 1976 року ліквідовано Рижулинецьку сільську Раду депутатів трудящих, села Рижулинці, Кудринці увійшли до складу Малиницької сільської Ради Хмельницького району, Хмельницької області.

Період 1960-1980 рр. був вдалим. Селяни нарешті отримали паспорти, шанс поліпшити свій добробут, замість глинобитних постають цегляні будинки, до села прокладається шосейна траса, збудовані сільськогосподарські приміщення, тракторний парк, вагова. В колгоспі працювала одна з кращих в області конеферма, займатись кінним спортом на яку, приїзджали школярі з Хмельницького. Побудовано два приміщення під магазини споживчої кооперації (по одному в кожному селі), дитячий садочок „Колосок”.

Газифікація сіл відбулась на початку 1990 – х (1994р – Кудринці, 1996р. Рижулинці).

В роки незалежності розвиток села заморожено. У 1997 р. пройшло розпаювання земель. Пай дали тим жителям села, які працювали біля землі. Велике господарство, яке на той час об’єднувало сім сіл розпалося. У 1998 році кооператив ”Урожай” було реорганізовано у СТОВ „Лан”. За цей час було надано допомогу у ремонті школи, а клуб який давно потребує ремонту до цього часу не відремонтований.

У сільськогосподарському підприємстві немає обігових коштів, серед населення –безробіття. Почали шукати шляхи виходу . У 2000році господарство прєдналося до Хмельницького цукрового заводу. У 2005 році – приєднання пайовиків до крупзаводу. У березні 2006 року пайовики СТОВ „Лан” віддають свої паї підприємству ”Хорост-Поділля”.

В околицях сіл багато запасів глини, торфу, піску, які можна використовувати у будівництв. Всі ці корисні копалини використовують переважно для місцевого будівництва.

Серед культових споруд вагоме місце в життя переважно жителів Рижулинець займає церква, яка була реконструйована з дитячого садка у 1993 році. Переважна більшість жителів Кудринець сповідують греко-католицьку віру.

На території села Рижулинці знаходиться обеліск загиблим воїнам односельчанам, які загинули у боротьбі з німецькими загарбниками.

Багато уроженців сіл є визначними працівниками культури і науки, передовиками виробництва, заслуженими працівниками України, громадськими діячами. Серед них – Шевчук Петро Іванович (1947 – 2005), який довгий час працював заступником голови Верховного суду України (див. Вікіпедію). 

Зараз у селі продовжує працювати загальноосвітня школа, правда учнів у ній небагато, всього 25 хлопчиків і дівчаток. У школі працює 7 вчителів, з них всі з вищою освітою. Директором школи з 1988 року працює Гула Тетяна Петрівна. Школа малокомплектна, проте рівень народжуваності зростаючий. В садочку знаходиться 20 вихованців, серед яких через рік 10 діток підуть до першого класу.

Не лишились осторонь жителі села  і подій, які спіткали Україну в 2014 році. Добровольцями військових формувань  для участі в російсько – українській війні стали: Петрасюк Андрій Ігорович, Бас Юрій Вікторович, Жуковський Василь Миколайович. Жителі села постійно беруть участь у зборі гуманітарної допомоги українським військовим.

         (Підготували: Гула Тетяна Михайлівна, директор Кудринецької ЗОШ І-ІІ ст. та  Ясінська Ірина Миколаївна, вчитель історії Кудринецької ЗОШ)

Використана література:

1.     Гула Т. Наша історія.с.Кудринці // Прибузька зоря. – 2009. – 12 червня. – С.5.

2.     Гульдман В. Поместное землевладение в Подольской губернии. – К-П.- 1903. – 898с.

3.     Гостинна Д. ЇЇ батько був трудівник і господар, а її називали «куркульська дочка» // Подільські вісті. – 2009. – 23 жовтня. – С.3.