Ступчинці - Стуфчинці

 Село знаходиться 12 км. на північ від обласного центру. Розташоване в помірному кліматичному поясі, в лісостеповій природній зоні. На території села знаходиться географічний знак, який вказує висоту Подільської височини 370 метрів над рівнем моря.

Згідно переказів старожилів, село спочатку існувало на двох горбах, розділених долиною з кількома річечками. У цій долині у спеку зберігалася прохолода і за це називалося це місце Стуж-долина. Кажуть, що іноді її називали ще і Ступкою, бо розлога западина серед рівнини нагадувала цю посудину. На землеробське поселення насунулася невідома хвороба чума і люди зі страху перейшли жити на горбок, де заснували село.

Із заходу від Стуфчинець на місцині, названій в народі «городище» зареєстровано об’єкт археології – поселення ІІ тис. р. до н.е. доби бронзи.

На південний схід від села в 1,5 км є пам’ятка археології – поселення черняхівської культури – ІІІ – IV ст. н.е. В подальшому землі належали Сенявським згодом перейшли до Чорторийських. Князь  дав наказ збудувати ступи для виготовлення круп і олії. Так село і стали іменувати: «Ступченці». В подальшому в воєнній картографії село почало називатись Стуфчинці. Село засновано в 1656 р. На північний схід від церкви стояв козацький хрест лицем на південь (в 50-х рр. ХХ ст. зник). За Катерини ІІ село оголосили військовим поселенням, що звільнило селян від кріпосної залежності і дозволило взяти під опіку Державної Палати. В 1795р. проживало 954 чоловіка і 926 жінок. В 1755 р. стараннями священика Андрія Смолянського побудована дерев’яна трьохкупольна церква в честь архістратига Михайла [1; с.492]. Архістратиг Михаїл (за переказами) оберігав її під час революційної розрухи, в роки колективізації і Голодомору. Церква була збережена, хоч і пограбована. У Другу світову війну Михаїл також захистив: бої пройшли за межами села. 

А могла б бути унікальна пам'ятка, якби не бляха і цегла(((

У ХІХ ст. до церкви привезли 2 ікони з гори Афон – цілителя Пантелеймона і Матері Божої Казанської. Про чудотворні властивості ікони Пантелеймона знали далеко за межами села. Жителі стверджують, що і стіни старовинного храму лікують душу і тіло, оберігають село від нещасть. На сьогодні це єдина дерев’яна церква, що зберіглась на території Хмельницького району.

В 1864 р. була відкрита церковна школа грамоти. В 1875 р. перейменована в Міністерську двохкласну народну школу. В 1897 р. в приході відкрита школа грамоти для дівчат.

Серед священиків особливо запам’ятався жителям села Василь Осановський, який служив у церкві з 1911 по 1920 рр. Ця людина мала Божий дар, міг управляти природними явищами (молитвами викликав під час посухи дощі).

Хоч як не було скрутно, церква давала поштовх розвитку села.

На початку ХХ ст. село опинилося у вихорі буремних років революції, Першої світової війни, подій радянського будівництва.

Не встигли відгриміти кулі національно-визвольних змагань як в дім постукала нова біда – більшовицька окупація. З 1929 р. в селі розпочалась колективізація, з пограбованих господарств селян створено колгосп імені «12 річчя Жовтня». За даними різних джерел в селі 1932-1933 рр загинуло біля 75 осіб, це родини: Біликів, Босих, Гальчуків, Гнатюків, Гульків, Гельчуків, Даніло, Денег, Загребельних, Керичишених, Князів, Колесників, Куликів, ляшенків, Мержуків, Нікітових, Олешків, Панчуків, Плохотніків, Садових, Сиротіних, Хотовіцьких [2; c.1018]. Не стали легшими і тридцяті, сталінські репресії пройшлись катком терору по селянам, звинуваючи  у приналежності до придуманих організацій.

Стуфчинці були окуповані німцями 12 липня 1941 р. Вигнання окупанта сталося  25 березня 1944 р. В період окупації в селі діяла підпільна група. За цей період до Німеччини було вивезено 142 особи. При вигнанні з села німецького окупанта загинуло 60 осіб. На фронтах війни загинуло 138 земляка. Не кращими були і червоні «визволителі», через місяць, 12 квітня 1944 заарештували директора школи, Березюк Ганну Йосипівну начебто за те, що працювала при німцях (звинувачення «зрада батьківщини, прояви націоналізму») [3; с.28]. У післявоєнний час репресій зазнало 44 чоловіка.  

В 1947 р. колгосп було перейменовано в колгосп ім. Фрунзе. Провідною сільськогосподарською культурою був цукровий буряк.

У 1960 р. було побудовано корівник на 100 голів. Також у цьому році було закінчено електрифікацію села.

У 1965 р. розпочато будівництво шосейної дороги до села від центральної траси протяжністю 2,4 км.

В 1969 р. колгосп приєднано до радгоспу «Хмельницький», спеціалізація села визначилась на вирощуванні плодово – ягідних культур. В 1976 р. було побудовано нову двоповерхову школу. Згодом було побудовано магазини меблевий, продтоварів, культтоварів і приміщення сільського споживчого товариства.

Радгосп «Хмельницький» проіснував до 1988 р.

ХХІ століття постало новими випробуваннями. На фоні реформ у 2002 році при школі був відкритий перший пришкільний музей військової слави (директор Володимир Йосипович Танєвський), тоді ж зусиллями вчителів – волонтерів діє районний військово-патріотичний, туристко - краєзнавчий табір «Патріот». Головним натхненником і організатором якого виступив Андрій Миколайович Бодров - вчитель місцевої школи, офіцер запасу ЗСУ. 

  

Не залишились осторонь подій російсько-української війни жителі села. 18 чоловік брали участь у боях на Сході.

(Укладач вчитель історії Стуфчинецької ЗОШ І-ІІІ ст. Гомілко Людмила Михайлівна)

Використана література:  

1.     Історія міст і сіл Хмельниччини (за працями Ю.Сіцинського і М.Теодоровича). – Хмельницький.- 2011.- 560с.

2.     Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Хмельницька область. – Кн.2. – Хмельницький.-2008. – 1175 с.

3.     Розстріляний цвіт нації. Історично-довідкове видання/ Укладач – І.М.Григоров. - Масівці. – 2011.- 42с.